Все жанры Все авторы
Останній листок. Дари волхвів. Оповідання - О. Генри

Останній листок. Дари волхвів. Оповідання

Автор

Страниц

25

Год

2020

О. Генрі - всемирно признанный мастер малых жанров, благодаря которому жанр рассказа пережил свой расцвет... Герои его повествований самые разнообразные: рабочие, художники, миллионеры, клерки, инженеры, а сюжеты удивляют своим многообразием и жизненностью, но у них есть и что-то общее - неожиданная концовка, заставляющая читателя задуматься. Рассказы "Последний листок" и "Дары волхвов", которые открывают эту сборку - одни из самых проникновенных лирических произведений О. Генри, в которых человечность и самопожертвование преодолевают жизненные трудности и даже трагические обстоятельства. Перевод на украинский Юлией Шматько, Виталием Лукьяненко и Лукасом. Содержание: Последний листок Дары волхвов Вождь краснокожих Пути, которые мы выбираем Дети в джунглях Родственные души Штурм поезда Персик Маркиз и мисс Салли. Дополнительная информация: О. Генри (настоящее имя Уильям Сидни Портер) - американский писатель, известный своими яркими рассказами о жизни простых людей и необычной сюжетной развязкой. Его произведения отличаются глубоким психологизмом и трогательностью, а также проникновенной лирикой. О. Генри является классиком американской литературы, и его работы до сих пор пользуются огромной популярностью.

Читать бесплатно онлайн Останній листок. Дари волхвів. Оповідання - О. Генри

Останній листок

У невеликому кварталі на захід від Вашингтон-скверу вулиці переплуталися і помережилися на короткі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють дивні кути і вихиляси. Одна вулиця там навіть перетинає саме себе рази два. Якомусь художнику вдалося відкрити вельми цінну властивість цієї вулиці. Припустимо, збирач з магазину, який чвалає нею з рахунком за фарби, папір і полотно, зустріне там самого себе, що йде геть, не отримавши жодного цента за рахунком!

Так от, люди мистецтва натрапили на неповторний квартал Гринич-Віллідж у пошуках вікон, що виходять на північ, покрівель ХVIII століття, голандських мансард і дешевої квартирної плати. Потім вони перевезли туди з шостої авеню кілька олов'яних кухлів і одну-дві жаровні і заснували «колонію».

Студія Сью і Джонсі містилася нагорі триповерхового цегляного будинку. Джонсі – зменшувальне від Джоанна. Одна з них приїхала зі штату Мейн, інша з Каліфорнії. Вони познайомилися за табльдотом в одному ресторанчику на Восьмійй вулиці і знайшли, що їх погляди на мистецтво, цикорієвий салат і модні рукави цілком збігаються. У результаті і виникла спільна студія.

Це було у травні. А у листопаді непроханий чужинець, якого доктора називають Пневмонією, почав вештатися колонією, торкаючись то одного, то іншого своїми крижаними пальцями. Вест-Ендом цей душогуб крокував сміливо, вражаючи десятки жертв, але тут, в лабіринті вузьких, порослих мохом провулків, він спроквола плентав нога за ногу.

Пана Пневмонію ніяк не можна було назвати галантним старим джентльменом. Мініатюрна дівчина, тендітно-вразлива від каліфорнійських зефірів, навряд чи могла вважатися гідним противником для старого гицеля з червоними кулаками і задишкою. Однак він звалив її з ніг, і Джонсі лежала нерухомо на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь дрібні скельця голандського вікна на глуху стіну сусіднього цегляного будинку.

Одного ранку заклопотаний доктор змовницьким порухом кудлатих сивих брів викликав Сью в коридор.

– У неї один шанс… ну, скажімо, проти десяти, – сказав він, струшуючи ртуть у термометрі. – І то, якщо вона сама захоче жити. Вся наша фармакопея втрачає сенс, коли люди починають схилятися до інтересів трунаря. Ваша маленька панянка вирішила, що їй вже не одужати. Про що вона думає?

– Їй… їй хотілося написати фарбами Неаполітанську затоку.

– Фарбами? Нісенітниця! Чи немає у неї на душі чогось такого, про що дійсно варто було б думати: наприклад, чоловіки?

– Чоловіки? – перепитала Сью, і її голос зазвучав скреготнув, як залізо на склі. – Невже чоловік вартий… Та ні, лікарю, нічого подібного немає.

– Отже, вона просто заслабла, – вирішив доктор. – Я зроблю все, що буду спроможний зробити як представник науки. Але, якщо мій поціент починає рахувати карети у своїй поховальній процесії, я відкидаю п'ятдесят відсотків від цілющої сили ліків. Якщо ви зможете домогтися, щоб вона хоч раз запитала, якого фасону рукава будуть носити цієї зими, я закладаюся, що у неї буде один шанс з п'яти, замість одного з десяти.

Після того як доктор пішов, Сью вибігла до майстерні і плакала в японську паперову серветочку доти, доки та не просякла вологою вщент. Потім вона хоробро увійшла до кімнати Джонсі з креслярською дошкою, насвистуючи регтайм.

Вам может понравиться: