Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський - Стефан Цвейг

Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський

Страниц

40

Год

2020

Важливе місце у творчості австрійського письменника Стефана Цвейга (1881–1942) займають його біографічні романи та есе. Протягом майже десяти років він працював над циклом «Будівники світу», який включав в себе різноманітні твори. Одним з перших творів цього циклу була книга «Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський» (1920), в якій автор привертав увагу до найвидатніших письменників XIX століття – Оноре де Бальзака з Франції, Чарльза Дікенса з Англії та Федора Достоєвського з Росії.

У своїх біографічних романах Цвейг іноді не дотримувався точності у фактах, але це дозволяло йому творити біографії, які сповнені критичного мислення, вміння передати історичний контекст та проникнення у психологію творчої особистості. Його роботи приваблюють читачів своєрідним підходом до романтичних фігур минулого, що дозволяє зрозуміти їхні мотивації та внутрішні конфлікти.

Важливою складовою Колекції Цвейга є видання в форматі PDF A4, яке зберігає оригінальний макет книжки з усіма дизайнерськими рішеннями та форматуванням. Це робить читання ще більш приємним та комфортним для любителів класичної літератури.

Читать бесплатно онлайн Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський - Стефан Цвейг

Серія «Зарубіжні авторські зібрання» заснована у 2015 році


Stefan Zweig

DREI MEISTER

BALZAC * DICKENS * DOSTOJEWSKI


Переклад з німецької Богдани Максимнюк

Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мєшкова


© Б. Максимнюк, переклад українською, 2020

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015


Хоча ці три нариси про Бальзака, Дікенса та Достоєвського з’являлися протягом десяти років, вони не випадково поєднані в одній книзі. Головною метою було показати трьох великих і, на мій погляд, чи не єдиних письменників-романістів XIX століття, як осіб, чиї контрастні постаті, однак, доповнюють один одного і, можливо, приводять до чіткішого поняття про творців епічного світу.

Те, що я згадую тут Бальзака, Дікенса та Достоєвського як виняткових письменників-романістів XIX століття, жодним чином не знецінює велич окремих праць Ґете, Келлера, Стендаля, Флобера, Толстого, Гюґо та інших. Деякі з них часто значно перевершують, скажімо, роботи Бальзака й Дікенса. Тому, гадаю, повинен виразно проілюструвати внутрішню непохитну різницю між укладачем роману та романістом. Романіст у кристалізованому, вищому сенсі – це лише енциклопедичний геній, універсальний художник, який (тут розлогість твору та велика кількість фігур слугують аргументами) будує цілий космос, установлює індивідуальний світ зі своїми взірцями, власними законами гравітації та осібним зоряним небом поруч із земним. Це той, хто просочує своєю сутністю всяку фігуру, кожну подію настільки, що вони стають типовими не тільки для нього, але й для нас. Романіст робить це з наполегливістю, яка часто спонукає називати події та людей після прочитаного так, ніби йдеться про індивідів із дійсного життя: бальзаківська фігура, дікенсівський образ, достоєвський характер. Кожен з цих митців формує закон і сприйняття життя через багатство власних форм настільки єдино, що створює нову конфігурацію світу. І цей найпотаємніший закон, це становлення персонажа в його прихованій монолітності – головний дослід у моїй книзі, неписаний підзаголовок якої міг би звучати як «Психологія романіста».

Кожен із трьох представників має свою сферу: Бальзак – світ суспільства, Дікенс – сім’ї, Достоєвський – Всесвіту. Порівняння цих складових демонструє їхню відмінність, проте ще ніхто не брався за те, щоб дати оцінку цій різниці чи наголосити на національних елементах митця, симпатизуючи їм або ні. Кожен великий творець – це одиниця, яка зачиняє свої межі та вагомість у власні виміри. У глибині твору наявна ж лише особлива вага, а не абсолютна, як у залізній оболонці справедливості.

Передумовою до всіх трьох статей є знання творів, оскільки їхня ціль – стати сублімацією, конденсацією, витягом, а не вступом. Вони можуть переконати тому, що подають особисте, яке сприймається як важливе, діючи цілісно; найбільше я шкодую про цю необхідну нетотожність у нарисі про Достоєвського, нескінченна міра якого, як і межа Ґете, ніколи не зможе бути охоплена найширшою формулою.

Ці великі особистості – француз, англієць, росіянин – також хотіли б бути додані до портрета характерного німецького письменника, епічного творця світу в тому піднесеному сенсі, у якому я промовляю слово «романіст». Однак не знаходжу найвищого, особливого значення в сучасності чи минувшині. Можливо, мета цієї книги й полягає в тому, щоб прикликати прийдешнє й передати йому свої вітання.

Вам может понравиться: