Вождь первісної революції

Які асоціації викликає у вас слово вождь? Вкритий барвистим татуюванням тубілець в головному уборі з орлиних пір’їв, ватаг войовничих індіанців-апачів. Зовсім інша справа, коли кажуть: вождь революції. Одразу уявляється Ленін верхи на панцирнику, Великий Мао або бородатий Фідель. Адже завдяки усталеним стереотипам, розмальований дикун, якось зовсім не в’яжеться в нашій свідомості з образом вождя революції. Тимчасом, само поняття вождь завдячує своєю появою революційним змінам, що відбулися в людському суспільстві в епоху неоліту.

За твердженням вчених, в прадавні часи, у первісних людей, спочатку не було розподілу чоловіків і жінок на окремі родини. Отже жінка могла вступати в статевий зв'язок з різними чоловіками. Як наслідок, людина знала лише свою матір і гадки не мала хто її батько. Навіть тямки такої, як батько, тоді ще не існувало, оскільки в уявленнях людини того часу, зачаття дитини ніяк не було пов'язане зі стосунками між чоловіком і жінкою – дитина з’являлась в материнському лоні завдяки волевиявленню духів. Такий стан речей призвів до обожнення жінки та виникнення матріархату.

Починаючи з VIII тисячоліття до н. е. відбувається перехід від збиральництва і мисливства до відтворюючого типу ведення господарства. Виникають землеробство та скотарство, удосконалюються знаряддя праці, розвиваються ремесла. Зростає значення чоловічої праці й відповідно посилюється роль чоловіка в суспільстві. На зміну матріархату поступово приходить патріархат. В цей час по всьому світу відбувається низка маленьких (в межах окремо взятої людської спільноти) революцій, коли голова мисливців-добувачів виводить чоловіків з-під влади жінок і стає володарем всього племені, тобто вождем.

Якраз про одну з таких революцій і піде мова. Пропоную вашій увазі власне, суто гіпотетичне бачення тогочасних подій. Перед вами історія первісної революції. Розповідь про першого в світі вождя.

Дерево слабкіше за кремінь. Лезо ножа, хижим іклом, вгризається в деревину, відкушує від неї смужку за смужкою. Запашна, жовта стружка встеляє землю біля ніг різьбяра. В його вправних руках сосновий сучок довжиною з долоню поволі набуває нової форми. Широкі стегна, пишні, налиті, трохи обвислі груди, великий округлий живіт. Володарка воріт, що ведуть у світ духів, берегиня роду, Богиня-Мати – першоджерело всього сущого, і в той же час мама, матуся, найрідніша в світі людина – одне слово жінка. Єдина в багатьох іпостасях, незважаючи на зовнішню схожість, вона назавжди залишиться загадкою для чоловіка. Наявність в неї між ногами проріхи в перетинці, що розділяє цей світ і світ духів, вивищує жінку над чоловіком і огортає її завісою містичної таїни, зазирнути за котру годі навіть йому – Ікластому Вепру.

Постеливши на прихопленому першими приморозками моріжку теплу оленячу шкуру, Ікластий Вепр сидів на березі річки. Знічев’я вистругував з дерева статуетку й розмірковував про жінок.

– Цікаво, як вони там, без нас? Чи змогли зібрати врожай? Дари землі єдина можливість жінок дожити сяк-так до весни, адже більше нікому вийти на полювання й зробити запаси м’яса на зиму. А, що коли ні? Покинуті чоловіками напризволяще, не впорались самотужки з врожаєм, не встигли заготовити дров і тепер з жахом чекають настання зими. Взимку, позбавлене засобів існування жіноцтво приречене на смерть. Всі до одної вимруть від холоду й голоду й тіла їхні стануть поживою звірів.