Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних

Жанр: Русское фэнтези

Автор

Страниц

115

Год

—

Князь Морока Тар втратив у азартній грі і тепер повинен виконувати роль джина у світі людей. Одного разу курінний завітав до нього і уклав угоду: протягом трьох років джин у його тілі буде здобувати перемоги для козаків Чорнозем'я. Почавшись як прокляття, ця історія обернеться дружбою, бісівськими пригодами і можливо, князь стане не лише джином, але й істинним героєм. Відчуйте тягар прокляття разом з Таром і дізнайтеся, чи може він перетворитися на справжнього людину у цій неймовірній подорожі.

Читать бесплатно онлайн Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних - Юрій Моро.

Иллюстратор Евгений Щербина

Редактор Ксения Палиева

ISBN 978-5-4485-6703-2

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Прокляття жаги

– У сиву давнину Бог Час породив Бога Простору і світ тріснув. На місці одного цілого виникла Ір-Реаль, яку в простолюдді називають потойбіччя, та Не-Реаль – Наш світ, світ людей.
– Не може бути!
– Може. Я тобі кажу.
Справжнісінькі чутки.

Запис

Рівенія/Чорноземія. Село Зелений Яр. Шинок

– Про тих Тарів… Чи Тара… Нічого не чув. Легенда – як привиди чи перевертні, – кремезний вусатий сільський голова, спустошив кухоль і попросив у шинкарки ще один. – Байки. Моя невістка – ото справжнє пекельне створіння. Сатана сплутався з якоюсь дівкою і жерло створило це чудисько. Мій малий до неї тулиться, як теля до цицьки, а вона на йому їздить. Харчі переводить, душу з нього жене. Я до дяка ходив, просив аби він її назад у гієну спровадив. А той каже, що у мене думки погані. От пожив би з нею рік і все б зрозумів. Останню б ікону на черевички проміняв, а та ненажера все одно б верещала, що він дурний, як віслюк.

– От наболіло ж тобі, куме.

– Про що болить – про те і молюсь, – голова іронічно посміхнувся. – Так ти кажеш, що Тар існує?

– Чом би й ні?

Перший недовірливо зиркнув.

– У сусідському селі стара на свого волала, що він, як той перевертень – нажереться горілки і стає потворою.

– І що з того?

– Так її звір задер уночі, – нахилившись ближче до голови, мовив другий, також у літах, але стрункий і з бородою. – В її ж ліжку. А діда так і не знайшли.

– Брехня.

– От тобі хрест.

Другий перехрестився.

Шинкарка налила іще один кухоль вина, пройшла між столів, поставила кухоль перед головою і з посмішкою віддалилася.

Вусатий сьорбнув десь половину. По вусах потекло.

– Маячня. Всілякого по світу ходить, та не Тар. Ти від чумаків про нього чув? Чи може кобзарі вуха піснями набили? Так вони тобі кінську дупу у розум встромлять – а ти й не здригнешся. У тих мандрівників думки, як конопляна мотузка, – крутяться і в’ються. Який на вигляд той твій Тар? Мовчиш? Отож.

– А що тут скажеш… – другий почухав потилицю. – Як сатана, мабуть…

* * *

«Я згадую ті часи із тривогою. Я… згадую ті часи і інколи не можу проронити слова. 1646 рік, двадцять восьмий рік течії багряної ріки…, потоку, усіяному плямами пороху, плямами свинцю, силуетами почорнілих від сажі трупів. Війна Блакитної і Чорної крові… Захід Аін захлинувся у ній. Аін бився і тріщав, наче маленький човен на порогах.

Землі… Землі топтали війська, топтали найманці, ними блукали знедолені, ними мандрували безпритульні. Дороги, багато доріг. Усіма ними тягнулися смуги. Довгі зсутулені смуги. Спотворені голодом обличчя жінок, спустошені очі дітей…

Двадцять вісім років я був пішаком протистояння аристократії і приватерів1. Двадцять вісім років… Що? На сході… Звідкіль я знаю, що там коїлось. Здається, теж була війна. Війни усюди де є люди. Лише інколи трапляється мир. Але і мир не більше ніж затишок. Справжній спокій дарує лише смерть. Що? Козаки? Так, серед вульфінорців були козаки. Здається, і серед фрійців теж… І… Але вони з півдня. Ні?»

Анонім. Розмова із найманцем Гудбрандом з Королівства Богряна

Уламок І. Чумаки

1646 рік. Рівенія/Чорноземія. Правобережжя Босфену

Продолжить чтение

Вам может понравиться: