Обітниця

Жанр: Современная проза

Автор

Страниц

Год

—

Книга "З трагедії «Зоря» Томаса Бінорі, барда-вигнанця" состоит из двух частей: I и II. В первой части автор рассуждает о судьбе имени и тени, о возможном появлении новой семьи и сложных отношений. Тень преследует хозяина и предупреждает его остерегаться, но это имя автору неизвестно. Во второй части автор говорит о своей жизни в тени имен. Он описывает различные тени, которые его окружали, и их значение. Книга под заключительным стихотворением "Прохання" Завершается баладой об обмене.

Читать бесплатно онлайн Обітниця - Олег Ладыженский

З трагедії «Зоря» Томаса Бінорі, барда-вигнанця

Що станеться з іменем, маючим тінь,

І з тінью, в якої з'явилось ім'я?

Можливо, народиться нова сім'я,

Де будуть стосунки чудні та прості,

І доля своє розпочне маяття

У цих безтілесних живих поняттях…

І тінь за хазяїном містом біжить,

По імені кличе: «Агов! Стережись!

Не треба!…» Але це ім'я без буття

Мені незнайоме.

II.

Я жив в тіні імен. В тіні великих

Імен, немов шляхетних прапорів.

Їх смак душа приймала, наче ліки,

Їх блиск в очах грозою майорів,

І супились зі стін суворі лики,

За хист мене лишаючи дарів.

Я вивчив імена тіней пізніше.

Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь

Кота, що переслідує тінь миші,

Ось тінь-тополя з тінью від листів.

А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші

Чекає він тінь-ночь на самоті.

Передбачая дикий рух племен,

Вал землетрусів і загибель мира,

Не те співаю, що бажає ліра,

А імена тіней та тінь імен.

Прохання

Поклади мене, як печатку в руку,

Поклади мене, як тавро на серце,

Поклади мене, як сухар в дорогу,

Як грозу на діл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,

Я навіки тут, я десь був та вийшов,

Над горою хмари від щастя стогнуть,

Під горой тополі трімтять: «Ми – ваші!»

Не довічно хмарам в грозі кричати,

Не довік тополі стояти списом,

Якщо кличу я, а мене не чути —

Поклади мене безпорадной пісней…

Балада обміну

Трьох відважних і відданих друзів я мав,

Трійцю друзів – танцюй, карасі!

Їх у долі на трьох ворогів я зміняв,

Бо три ворога кращі за всіх!

Трьох чудових красунь-наречених я мав,

Троє дівчин, і кожна з кільцем!

Їх у долі на трійцю жінок я зміняв,

А жінок – на розбите яйце.

Народив я багато дітей-діточок,

Цілий табір малих – ліч-не-ліч!

Діточок я у долі зміняв на гачок,

А гачок – це коштовная річ!

Знався з цілой юрбой я турбот і скорбот —

Ну навіщо мені це лайно?!

Я у долі зміняв їх мерзотний народ

На шинок, і жінок, і вино!

В домовині я спокою теж не знайду,

Хоч побачу тут смерть без прикрас —

Буде обмін на щастячко чи на біду,

Я і мертвий зміняю цю долю на ту,

Дам грошей, і зміняю ще раз!

Хайямки

Нас, кісток-черепів, в домовинах чортьма,

Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —

Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,

Або смерть вас відвідає ніччю сама…

Приймая вогонь, згодні ми на пітьму,

Забувши, навчилися ми усьому —

Збідніли? Збагатшали? Геть сплюндрували

Життя? І питаємо небо: «Чому?!»

Новоруський рубайят «Пацан Хайям»

– Пацани, я стирчу! Ми фільтруєм базар,

Нас не ловлять менти і не косить шиза,

Але зверхній бугор – кілер та відморозок!

Я отримав маляву – у нього крейза!

– По панятіям треба нам жити, братан,

Я – тобі, ти – мені, та й ми квити, братан!

Якщо доля обох розведе на мизинцях,

То ми долю зумієм згубити, братан!

І до тебе, пацан, знали ми пацанов,

Будем знати і після! Таке ось кино —

Кожен з нас відповість за свою розпальцовку,

І відвалить з юрбою друзяк-паханов…

Я відкинувся з зони – й одразу в кабак.

Є у мене резони прийти у кабак —

Я не в змозі напитись у бібліотеці!

Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…

Епітафія на могилі хвилософа

Де я лежу, там міг лежати ти,

Від кладовища людям не втекти,

Тоді навіщо нам тягнути вік? —

Лягай негайно, як я ліг торік.

Нічні цикади

Вони бились день,

Вони бились ніч —

Полягли усі,

Та не в тому річ…

Стережись, рибонько,

Не ходи, де глибонько,

Бо не спить рибалка,

Тебе любить палко…

Не гомін за стінами,

Продолжить чтение

Вам может понравиться: