Наодинці з життям. Поезія

Жанр: Стихи и поэзия

Автор

Страниц

Год

—

Існує думка, що кожен вірш має своє власне значення для кожного читача. Для автора поезія - це вираз його почуттів і кохання до життя, спроба втекти від смерті, яка чатує за кожним кроком. Важливо, щоб у вірші метафори були складними, глибокими, але одночасно зрозумілими і природними. Поезія - це не просто слова на папері, а барвиста гра між словами і рядками, де кожен може знайти своє особисте тлумачення.

Читать бесплатно онлайн Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський

ISBN 978-5-4485-9378-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Букви складаються в слова, слова складаються в текст, із тексту, душі поета й дозволу Бога народжується вірш. Кожен читач, знайомлячись із віршем, прочитує його по-своєму, по-новому, народжуючи таким чином практично новий текст. Так безперервно народжується живий всесвіт поезії, який об'єднує епохи й народи.

Хоча особисто для автора найчастіше поезія – це освідчення поета в коханні (майже завжди нерозділеному) до життя, аби якнайдалі самозречено втекти від ревнивиці-смерті, яка переслідує крок за кроком і завжди готова розімкнути обійми.

Для самого ж вірша головне, щоб найскладніша, найглибша, найнезвичайніша метафоричність була водночас природною, прозорою і зрозумілою, такою, що легко читається, щоб зміст природно породжував форму, через яку цей зміст міг би бути легко впізнаним. Адже, поезія не в словах і не в рядках, а поміж слів і поміж рядків.

Василеві Стусу

1. Велике вигнання

Гойдається доля, мов зламана віть,

на розхристі всіх заполярних хурделиць,

і ніч заґратована раптом розстелить

козацького степу мосянжний сувій

отут, серед цих простопадних осмут

сибірських безмеж, погорбатілих з люті.

Полярного сяйва кремлівські салюти —

тут навіть катам неможливо заснуть!

О, ця казематна полярная ніч:

червоні боки тут у снів не від яблук,

від кирзи – під здухи, об стіну – на карби,

і знову – по ребрах! О, зламана віть

епохи, що тичеться в невідь облуд…

Не хміль солов’їних пісень тут вирує,

тортурного зойку відлуння мордує —

тут навіть катам неможливо заснуть.

І спогад, не так, як велична сосна,

що в душу впливає, мов щогла вітрильна, —

як паля тортурна, що вмить прохромила,

як гак, що під Байдині ребра загнав

науку султанських і царських велінь:

услід за Тарасом у зеки й солдати

уся Україна – встигай лиш ховати

за кирзу халявну відвертість молінь.

2. України син

Так тяжко під серцем Сибіру болить

оця захалявна хохлацька Вкраїна,

оця трьохсотлітня безвинна Руїна —

на розхристі вічності докору мить.

Гойдається, наче розпачлива тінь

невтішної матері, доля Вкраїни:

розіп’ято знов її вірного сина —

поглинув їх стільки московський вже плин…

Коли чорторий вже оцей промине:

в Сибір – у теплушці, назад – в домовині, —

одвічна дорога синів України…

О, пам’ять пекельна, забудь ти мене!..

Лягла ваготою на серце земля,

скорботна, посмертна земля Батьківщини

на серце, що в грудях народу не спинить

його навіть наглая смерть Василя.

Дощі дошкульні

Пухлина всесвіту набрякла

Смертельної образи сном.

У савані густої мряки

Жалобний трауру огром.

Кругом ні просвіту, ні згуку.

Над ладом лагідних угідь

Навис зловмисним помсти круком

Небесний розкрил потойбіч.

Неначе вщухло – і не чутно

В глибинах омертвілих злив

Погроз – ні краплі, та підступно

Завмер у штилі зливи млин:

Із затишку ти тільки спробуй,

Хоч носа висунь ти надвір —

І небо вмить скляне проломить

Свинцевим кулаком тьми вир.

Ти лиш з порога до порога —

Тут засідка ворожа – гульк! —

Як з кулемета із-за рогу

Прозора черга мокрих куль!

І розверзаються утроби

Небесних щедрих водних жнив —

Комори урожай наповнить

Зі срібного зерна краплин.

Спогад

Знов двадцять п’ятою годиною добу

переобтяжує незгідливе безсоння —

в безодню півночі безсило я пливу,

відтятий маятником місяця уповні

від берега принад письмового стола

Продолжить чтение

Вам может понравиться: